ARTCUREL: Arte, Cultura e Religione

 (Art , Culture and Religion)

   www.artcurel.it   ---  info@artcurel.it   ---   prima pagina                                                                   

  RUBRICHE AUTORI : Yaryna Moroz : Arte e Cultura Medievale Ucraina, Bizantina e Cristiano Orientale, Agiografia, Iconologia  - Українська середньовічна культура, візантійське і східнохристиянське мистецтво, агіографія, іконологія. 

 

Yaryna Moroz 

Il culto della Parasceve nella cultura artistica ucraina del tardo Medioevo, pubbl. in Multiversum, Almanacсo filosofico, vol. 60, Kyiv 2007, pp. 159-169


Ярина Мороз


КУЛЬТ СВ. ПАРАСКЕВИ В УКРАЇНСЬКІЙ ХУДОЖНІЙ КУЛЬТУРІ ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ // Мультиверсум. Філософський альманах. Збірник наук праць / Гол.ред. В. В. Лях. - К.: Український центр духовної культури, 2007. Вип. 60. - С. 159-169.

 

 

 

 

У суспільства, ідеалом якого був святий, його образ превалює також у художній культурі. Середньовічне мистецтво ідеальний образ людини втілює у зображенні святого, оповідаючи про його життя і подвиги у житійних сюжетах. Популярні культи святих зумовили розвиток різних форм їх літературного та іконографічного відтворення. Житійний жанр став провідним, зокрема у ХІV – ХV ст.

В українській агіографічній іконографії ХІV – ХV ст. домінують найпопулярніші культи. До найпочитаніших святих належала Св. Параскева–П’ятниця, котра посідала таке ж місце серед св. жон, як св. Миколаю посеред усіх святих заступників, що іконографічно потверджено, зокрема, парними зображеннями Св. Миколая і Параскевії на іконах XVI ст.

Про культ св. Параскевії-П’ятниці писали у контексті етнографічних досліджень: Олександр Веселовський [2], А. Бєліч [1], Борис Рибаков [12], І. Калинський [6], філологічних – Михайло Грушевський [4], Юрій Пелешенко [11].; мистецтвознавчого аналізу: Е. Левин [9], О. Рогов [13], Енгеліна Смирнова [16], М. Павлова-Сильванська [10].

Ім’я св. Параскевії асоціювалося із хресною жертвою Спасителя, Страсною П’ятницею, і трактувалося як її персоніфікація. День Господніх Страстей вшановувався від перших віків християнства. Перші відомості про це зафіксовані у житії імп. Костянтина, приписуваного Євсевію Памфілу (бл. 260 - 340), де уже згадано почитання п’ятниці [11, с. 118].

Ототожнення образу дня П’ятниці з мученицею Парасковією, зокрема з найпопулярнішою святою із Іконії, що в Малій Азії, котра була замучена при імп. Діоклетіані, формують різні писемні джерела. В апокрифах “Листі небесному”, “Плачі” та “Сні Богородиці” окремо згадується пошанування п’ятниці як дня, коли св. Богородиця плакала під Хрестом [4, с. 56]. Образ П’ятниці, пов’язаний із скорботною Богородицею біля підніжжя Хреста Господнього, трактувавсь як уособлення хресних страждань. Мотив прославлення п’ятниці у пам’ять святих мук Христових у популярному апокрифі “Слово про дванадцять п’ятниць”, приписуваному св. Климентію, папі римському, розвиває події, які стались у п’ятницю. “Слово про дванадцять п’ятниць” було відоме у різних народів, рукописи його зафіксовані різними мовами. Його досліджував О. Веселовський, який провів аналогії грецьких та південнослов’янських текстів ХІV ст. [2, с. 210]. В апокрифічному “Слові святого Пахомія о среде и пятку” П’ятниця благословляла праведника [2, с. 212]. Про особливе вшанування дня п’ятниці писав преп. Феодосій Печерський у ХІ ст. у своєму зверненні до великого кн. Ізяслава: “въ пяток ... распяша Господа” [6, с. 187].

Культ св. Параскеви-П’ятниці розвинувся особливо у Греції ХІІІ ст. Храм Параскеви згадуваний у житії Василія Нового, написаному його учнем Григорієм Дияконом. У Константинополі та його найближчих околицях культ Параскевії майже не зустрічався. Дня її пам’яті нема у константинопольських синаксирях. Проте архієпископ Антоній відзначав, що мощі її були у Царгороді [7, c. 37].

Атрибути її культу на Русі часто нічого спільного не мали з християнськими святими, у ньому проглядаються, як це зазначив Б. Рибаков, риси архаїчної Макоші [12, c. 377-388]. Вплив язичництва, пов’язаний із ототожнення святої з богинею любові та плодючості Ладо, зробив з неї покровительку весіль, народжуваності. У народній свідомості культ Параскевії, пам’ять якої вшановується у жовтні, поєднався із культом Покрови, також тому вона вважалась покровителькою домашнього вогнища і весіль. Ікона Параскеви-П’ятниці як символічний образ св. дня вважалася покровителькою шлюбу. І властиво кожна ікона святої трактувалась як чудотворна [17, c. 173].

За народними повір’ями, Параскева була покровителькою плодючості, джерел та криниць, були відомими навіть “п’ятницькі джерела”. Легенди розповідали про об’явлення її ікон саме на водоймах і біля джерел, що свідчить про ототожнення образу святої із водою землі. У п’ятницю відправляли молебні, звертаючись до святої у випадку засухи. Св. Параскевія вважалась також покровителькою сільського господарства: полів і скоту.

Ікони святої були майже у кожному домі. В особливий спосіб вони почиталися у храмах, де їх прикрашали стрічками, духмяними квітами, намистом і так носили їх з хресним ходом та важливих церемоніях [6, c. 308]. Під ікону також клали плоди врожаю, зберігаючи потім їх до наступного врожаю. Молитви до св. П’ятниці, записані на папері трактували як талісман. На її честь на перехрестях ставили стовпи з іконами, що вважалися священними і таємничими місцями, при яких зустрічалися і прощалися перед далекою дорогою, оскільки Параскева вважалась також покровителькою подорожніх. Існували численні п’ятницькі каплиці, на роздоріжжях встановлювались скульптурні зображення [6, c. 312]. Її вважали покровителькою торжищ (храми, присвячені їй, стояли у їх центрі, зокрема П’ятницька церква Чернігова к. ХІІ ст.), оскільки п’ятниця був торговим днем.

Існувало декілька святих із іменем Параскевії-П’ятниці: преподобна Параскева-П’ятниця – римська мучениця ІІ ст. з часів поганського імп. Антоніана (25 липня), великомучениця ІV ст. з Іконії часів імп. Діоклетіана (28 жовтня), маловідома мучениця, день якої 20 березня та Параскевія Сербська, що пославилася святістю у половині ХІ ст. у Палестині. Декілька мучениць з цим іменем у свідомості, культі та мистецтві українців зливалися в одне, про що свідчать і зокрема ікони Параскевії, де образ преподобної Параскеви поєднувався із образом мучениці: центральна постать завжди відтворювала мученицю, а в житійних клеймах часто поряд з епізодами житія великомучениці сцени житія Параскевії Белградської, або тільки житія преподобної. Особливо поширився її культ на слов’янському півдні – у Болгарії й Македонії, де у розписах храмів зображалася часто поряд із св. Неділею, що співзвучно із апокрифічним “Откровеннієм святим апостолам” – зустріччю Середи і П’ятниці.

В українських землях культ святої Параскевії-мучениці поширений від княжих часів. Проте донедавна найраніша ікона, присвячена святій, датувалась кінцем ХІV cт. (із с. Кульчиць). Нещодавно відкрита з-під запису ХVІІ cт. ікона Параскевії-П’ятниці с. Ісаїв на Турківщині (ЛНМ) має унікальну композицію з одностороннім рядом житійних клейм (з правого боку ікони). Сильно видовжена постать святої з непропорційно маленькими руками має виразно готизуючий характер, дуже віддалено нагадує ікону святої, очевидно сер. ХV cт., з Краківського Національного музею. Ікона має широкий ковчег, (подібний має ікона “Стрітення” с. Станилі другою половиною ХІV cт.) підкреслений оранжевою смугою “рамки”. Позем, на якому стоїть мучениця не сягає країв ікони, а є для постаті своєрідним підніжком-п’єдесталом. Ікона невелика за розмірами, молільного плану, належить до поширених у візантійському мистецтві від к. ХІІІ ст. пам’яток, призначених переважно для приватного монастирського вжитку. Проте вважаю, що цю пам’ятку слушно датувати серединою – другою половиною ХІV cт. Дзвінкий колорит, аскетичне вирішення, скупість мистецьких прийомів у трактуванні дуже видовженої постаті вказують на те, що ікона походить із палеологівської доби, саме її пізнішого ісихаського етапу. Одне із клейм атрибутується як “Св. Параскевія підвішена вниз головою”.

Фрагмент майже знищеної ікони з колекції о. Себастяна Дмитруха із зображенням св. Параскевії-мучениці з двома житійними клеймами “Параскевія перед Деоклетіяном” і “Молільники перед Св. Парасковією” представляє пам’ятку, яку слід атрибутувати з к. ХV – початку ХVI cт., що потверджується декоративним написом із готизованими буквами. 

Серед ікон Параскевії-мучениці ХV ст. повнопостатні зображення без житійного циклу із відомих іконописних осередків с. Стариськ і Трушевич [14, іл. 185, іл. 201].

Наприкінці ХІV ст., у період другого південнослов’янського впливу, при митр. Киприяні, – часі поглиблення культурних і церковних зв’язків з Болгарією та Сербією, в Україну принесені болгарські культи, приходять та створюються ікони характерних балканських культів. Балканські впливи простежуються також у стилістиці ікон.

У другій половині ХІV ст. через ісихаський рух поширюється почитання П’ятки Сербської, культ та іконографічні зображення якої був дуже популярним на Балканах. Параскевія Сербська прославилася святістю у половині ХІ ст. у Палестині. Її мощі у 1238 р. перенесли до Тирнова, звідки їх виклали. Наново перенесені до Тирнова у 1321-28 рр., потім у Валахію та Белград. Балканська свята була анахорейкою, великою посницею. Її культ був особливо сильно розвинутий у Болгарії та Сербії, про що свідчить хоча б те, що сербський король ХІV ст. Іоанн-Олександр присягав: “Присягаю царство моє Богові Отцеві, Діві Марії і праведним святим Хрестителю і св. П’ятці Тирновській” [21, c. 86].

У ХІV cт. житіє дістало нову редакцію в обробці патріарха Євтимія. Михайло Грушевський пов’язував написання патр. Єтимієм житія Св. Параскевії та Неділі з єрессю бичівників та бичівничим культом неділі та п’ятниці [4, c. 54].

Ім’я Параскевії-П’ятки Сербської згадане серед слов’янських святих у синаксарі Псалтиря київського митр. Киприяна [5, c. 217], проте особливо сприяв поширенню цього культу на Україні Григорій Цамблак, котрий продовжив написане патр. Євтихієм житіє розповіддю про перенесення мощей П’ятки (“Сказання про перенесення мощей св. П’ятки”). Св. Дмитро Туптало вказував, що саме митр. Григорій запровадив її почитання у київській єпархії, затвердивши 14 жовтня як дня пам’яті святої [3, c. 685].

П. Сирку вважав, що митрополит, напевно, став очевидцем цих подій і тому так достовірно їх відтворив і, що житіє написане у Києві [15, c. 128]. Митрополиту Цамблаку належить також Похвальне слово та служба св. П’ятці Тирновській. “Оповідь про перенесення мощів св. Параскеви Тирновської” Григорія Цамблака фіксує сутність ісихаської практики: “на єдино зрече, єдино мыслеще, єдино дышуще..., в безмлъвіа небеси стоеще, яко же Серафіми” [11, c. 222]. Житіє Параскеви-П’ятниці Тирновської містилося у давньоукраїнських Учительних Євангеліях [18, c. 284] та прологах [9, c. 36-38]. Так, у проложному житії записано: “Сія святая, преподобная Параскева бысть отъ земли Сербскія” [9, c. 36].

У пізньосередньовічній Україні споруджувалися численні храми з присвятою преподобній: церкви Параскевії Тирновської у с. Хрест біля Лиска на Лемківщині, у Радружі, с. Крампній. У Кам’янці-Подільському також була церква ХV ст. Параскевії Сербської.

В українській іконографії ікони Парасковії Тирновської відомі із ХV ст.: з с. Устя Руського побл. Горлиці п. ХV ст., с. Флоринки під Самбором ХV ст., с. Бусовиськ. Характерно представлена Св. Параскевія Тирновська на іконі церкви Собору Богоматері у Бусовиськах (ЛНМ № 14 717) з ликом, що “світиться” із середини, зображена на золоченому тлі. Постать преподобної стоїть на високого багато орнаментованого позему, в синювато-зеленавій туніці з великими площинами світла. Поверх туніки малиновий мафорій із рясними складами з характерним для ісихаської доби акцентуванням світла. Два житійні клейма безпосередньо на поземі (як в іконі св. Миколая с. Здвижень). Напис охрою на чорних прямокутниках як на іконі арх. Михаїла з діяннями с. Сторонної.

Ікона св. Параскевії Тирновської з житієм невідомого походження з колекції Національного музею у Варшаві споріднена іконографічно з іконою Парасковії Тирновської с. Устя Руського побл. Горлиці (Сяноцького Історичного Музею). Монументальні розміри ікони спонукають до висновку, що вона могла бути храмовою.

На центральному зображенні св. Параскевія представлена як мучениця: у кіноварному плащі, з мученицьким хрестом у руці. В іконі (перемишльської школи(?) рідкісний варіант розгорнутої агіографії преподобної, де окрім звичних для її іконографії клейм, у житійному циклі представлені сцени “Хрещення”, “Благословення на пустельництво”, а також “Успення святої”.

Клеймо “Різдво святої” наслідує іконографію сцени “Різдва Богородиці”. Постать породіллі майже стояча. Поруч із нею стоїть дівчина із опахалом. Сцен “Різдва” Параскевії, як відзначає Е. Смирнова, не зустрічається у російському іконописі [16, c. 231]. Сцена благословення на пустельництво відтворює епізод житія П’ятки. Свята стоїть на тлі гір з молитовно піднесеними руками. Їй являється ангел, що сповіщає про Господню волю. Силу Господню символізує сегмент неба. Клеймо “Молитви у пустелі” (аналогічний сюжет представлений у клеймовому циклі ікони святої із Сяноцького Історичного Музею) відтворює преподобну в молитовній позі перед сегментом неба, продовжуючи іконографічно оповідь про перебування у пустелі, наголошуючи, очевидно, важливість практики анахоретства, такої підкреслюваної в ісихазмі. Дерева на тлі клейма близькі до стилізованих дерев ікони св. Трійці с. Дальови. Їх тричасна структура спонукає до глибших паралелей.

Фрагмент житія “и роуцъ на небо оумилнъ въздъвил, зритъ нъкоторое божьствно видънїє, юношу нкоєго світла, к ней придиа и сице глаголоща: Поустыню оставльши къ отчъствоу взварати се, тамо бо тебе тъко подобаєтъ земли оставити” [20, c. 436] відтворений наступним клемом. Уривок “къ царствоушому пришьди градъ къ пръсвътлому Христовы матере прїиде храмоу, иже Влахерна именоуєт се” [20, c. 436] відтворений клеймом “Стая П’ятка приходит от поустіня во Цри град”, де свята перед ворітьми Константинополя, який символізує фортеця за оборонними мурами.

Iконографiя сцени “Успення преподобної” побудована аналогічно до композиції “Успення Богородиці”. Біля тіла усопшої святої зображена предстояча скорботна постать монахині. Душу святої приймає у свої руки ангел (як в iконах Успення Богородицi Христос душу Дiви Марiї).

У клеймовому циклі ікони докладно відтворено чудесне віднайдення мощей та перепоховання святої. Простежуються явні паралелі між описом перенесення мощей до Тирнова в “Оповіді про перенесення мощів св. Парасвеки Тирносвької з Відіна до Сербії” Григорія Цамблака і сюжетною лінією клейм. Так, Григорій Цамблак про зустріч мощей святої писав: “Възьмише же то съ свъщами и кадилы, ароматы же и, благовонїи в с радостїу свєтых” [20, c. 437]. І далі “И тоу абїє посла въсєсвещеннаго Марка, митрополита соуша Великого Пръслава, съ многаю чьстїю еже принести тъло пръподобны отъ Єпївать въ славный градъ Трїнов ... вьзьмъ съ чьстїю свъщенная мощи... всьи окръснїи сьтъвахъ съ многою чъстїю и мири благовонними провождающе ракоу пръподобнаи к славнаму и царствоушомоу градоу Трїнову” [20, с. 437]. Подію зображено на поєднаному із кількох частин клеймі, де врочиста процесія зі свічками, кадилами виходить назустріч мощам, несеним на плечах юнаків та супроводжуваним церковним почетом. Варто відзначити композиційне домінування серед усіх клем житійного циклу цього клейма, що явно ілюструє розгорнуту оповідь, написану київським митрополитом. Житіє, написане Цамблаком, також уточнює персоналії зображених: “И яко се оувд благочьстивый царь Іоаннъ Ясенъ изыде из града съ матерїю своєю царицею Єленою, и съ своєю царицею Анною съ всьми вельмоужи своїми съ ними же и вьсечьесний патріарх Кир Василїє” [20, c. 437]. Архітектурний стафаж клейма близький до стафажу в іконі св. Миколая с. Горлиць, що може засвідчити близькість до цієї художньої майстерні її автора.

Пам’ятка стилiстично спорiднена з iконою св. Миколая с. Горлиць, що належить до кола Майстра з Ванiвки. Видовженi постатi iкони вказують присутнiсть палеологiвських рис. Стилiстичнi ознаки iкони дозволяють означити, що вона належить до др. пол. ХV ст.

Ікона ХV ст. П’ятки з постійної експозиції ЛНМ (походження якої не уточнене), де Параскева зображена із мученицьким хрестом та двома житійними клеймами, що мають виразну присвяту тирновській святій (“Покладення у гріб” та “Різдво святої”) – характерний приклад переплітання двох культів. Широка фрескова манера письма засвідчує балканський стилістичний струмінь. Стилістика явно народної ікони близька за жорстким емоційним мазком до сербського іконопису.

У клеймах храмової ікони церкви с. Крампій “Св. Параскева-П’ятка з житієм” містяться сюжети “Повернення на батьківщину”, “Молитви в пустелі”, “Параскевія та юнак”, “Смерті св. Параскеви”, “Погребіння”, що випливають із житія Параскевії Тирновської. За стилістичними ознаками ікона може належати до пам’яток створених у к. XV – на поч. XVI ст. і близька манерою виконання до ікон з колекції Сяноцького Історичного музею (зокрема ікони “Різдва Богородиці” XVI ст.).

Храмова ікона “Св. Параскевія-П’ятниця в житії” с. Новий Яр (ЛНМ) представляє характерне для іконографії Парасковії (як також і культу) поєднання елементів житія двох тезоіменних святих. До восьми клейм Параскевії-мучениці житійного циклу додані два, що належать преп. Параскевії Тирновській: “Покладення у гріб” та “Перенесення мощей”. Стилістично близька до неї ікона “Св. Параскевія Сербська” з Сяноцького Історичного музею.

Парна ікона Спасителя і Параскевії-П’ятниці с. Дальови (намісна та храмова) (ЛНМ, № 2438); опублікована І. Свєнціцьким [14, іл. 50]. Серединні зображення св. Параскевії (основне – із піднятим хрестом та мініатюрне фланкуюче, ліворуч від святої) супроводжуються двома рядами клейм обабіч, що представляють два різні житійні цикли: преподобної (“Молитва у пустелі”, “Перед ворітьми Царгорода” та “Успення” і “Погребіння”) та мучениці (“Мученицю б’ють залізними гаками”, “Варять у казані”, “Пилять пилою”, “Відсічення глави”). Це, очевидно, єдина пам’ятка, де два цикли житій йдуть паралельно, а не перемішуються між собою. Також присутність двох постатей тезоіменних святих на середнику ікони є унікальною. 

Парне зображення Св. Юрія та Парасвевії на іконі к. ХV – XVI ст. (із с. Корчин) з виразними пізньоготичними рисами засвідчує пов’язаність їх культів.

Отже, численні пізносередньовічні іконописні пам’ятки засвідчують велику зацікавленість постаттю св. Параскевією мученицею та преподобною, а також характерне поєднання, зокрема іконографічне, цих двох культів. На підставі проаналізованих ікон можна стверджувати, що інтерес до св. Параскевії Сербської зростає у ХV cт., коли створена переважна більшість мистецьких творів, присвячених їй. Співставлення із текстом житія, написаного Г. Цамблаком, дозволяє підтвердити припущення, що саме він найбільше спричинивсь до поширення культу преподобної в Україні, також окреслити безпосередній вплив “Сказання про перенесення мощей” на формування іконографії клема цього сюжету. Житійний текст підтверджує пов’язаність цього культу із ісихазмом.

Образ св. Параскевії посідав особливе місце у народній та художній культурі, тому його подальші дослідження, як і ролі культів взагалі у формуванні іконографічних та вербальних пам’яток можуть дати дуже важливий фактологічний та аналітичний матеріал для осмислення як пізньосередньовічної української культури, так і пізніших етапів її розвитку, суттєво доповнити розуміння особливостей світогляду та мистецтва українського народу.

 

 

 

 

 

Література:

 

1.          Белич А. Заметки о славянском житии св. Пятки –Петки // Известия Отделения Русского Языка и Словестности. – СПб., 1897. – ІІ.

2.           Веселовский А. Н. Опыты по истории развития христианской легенды. Неделя. Анастасия и Пятница Параскева // Журнал Министерства Народного Просвещения. – М., 1877.– Ч. 189. – № 2. – С. 210-225.

3.          Гординський С. Я. Українська ікона на тлі універсалізму візантійського стилю // Науковий конгрес у 1000 – ліття хрищення Руси-України. Зб. праць Ювілейного конгресу. – Мюнхен, 1988-1989. – С. 678-695.

4.          Грушевський М. С. Історія української літератури. – К., 1995. – Т. V.

5.          История русской литературы. Т.1. Литература ХІ – начала ХІІІ века. – Л., 1941. – 403 с.

6.          Калинский И. П. Церковно-народный мъсяцесловъ на Руси // Зап. Имп. Рус. Географ. общ. по отд. этнографии. – СПб., 1877. – Т. VII. – С. 265-480.

7.          Книга Паломник. – СПб., 1899.

8.          Левин Э. М. К проблеме судьбы в культуре Киевской Руси (Образ св. Параскевии Пятницы в древнерусском общественном сознании) // Отечественная общественная мысль эпохи средневековья: (Ист.-философские очерки). Сб. науч. тр. – К., 1988. – С. 100-106.

9.         Памятники древнерусской церковно-учительной литературы (ред. А. И. Пономарёва). – СПб., 1896. – Вып. 2.

10.       Павлова-Сильванская М. П. Житийная икона Параскевы-Пятиницы с восемнадцатью клеймами // Древнерусское искусство. Художественная культура Пскова. Сб. ст. – М.: Наука, 1968. – С. 127-138.

11.       Пелешенко Ю. В. Українська література пізнього Середньовіччя (друга половина ХІІІ – ХV ст.) – К., 2004. – 422 с.

12.       Рогов А. И. Икона Петки-Параскевы тырновской из Государственной Третьяковской галереи как памятник украинско-балканских культурных связей ХV – XVI веков // Древнерусское искусство ХV – XVIІ веков. Сб. ст. – М.: Наука, 1981. – С. 139-140.

13.       Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. – М.: Наука, 1981. – 607 с.

14.       Свєнціцький І. Ікони Галицької Русі. – Львів, 1924.

15.       Сырку П. Новый взгляд на жизнь и деятельность Григорія Цамблака // ЖМНП. – СПб., 1884. ноябрь. – Ч. ССХХVI.

16.       Смирнова Э. С. Живопись Великого Новгорода. Середина ХIII – начало XV века. – М.: Наука, 1976. – 392 с.

17.       Успенский Б. А. Филологические разыскания в области славянских древностей (Реликты язычества в восточнославянском культе Николая Мирликийского). – М.: Изд-во Московского Ун-та, 1982. – 245 с.

18.       Филарет (Гумилевский). Обзор русской духовной литературы. 3-е изд. – СПб., 1884. – Т. V.

19.       Чичеров В. И. Зимний период русского народного земледельческого календаря XVI – XIX веков. – М.: Изд. АН СССР, 1957.

20.       Kałužnicki E. Werke des Patriarchen von Bulgarien Euthymius (1375-1393). – Wien, 1901.

21.       Walіtwski T. Historia Bulgarii. – Wrocław- Warszawa-Krakσw, 1988.

 

 

 

 

 


 

 

 


 

Sito web: www.artcurel.it/yarynamoroz.htm 

Note Biografiche di Yaryna Moroz 

 

EDUCATION

September 2009 – 2012 – postdoctoral  course for habilitation research (scientific consultant – prof. M. Popovich)

May – June 2011 – scholarship in Institute of History of Art in the Jagiellonian University, Сrakow, Poland

2009 – scholarship in Institute of History of Art in the Jagiellonian University, Сrakow, Poland (tutor – Dr (hab) Marek Walchak)

2009 – scholarship in Institute of History of Art in Stefan Wyshinski University in Warsaw (tutor – prof. S. Kobielus)

2007 – scholarship in the University of Cambridge (supervisor – prof. Paul Binski)

since 2006 – writing habilitation thesis under the guidance acad. of National Academy of Science of Ukraine, Prof. Myroslav Popovytch, director of the H. S. Skovoroda Institute of Philosophy of National Academy of Sciences of Ukraine)

2005 -2006 – scholarship in Warsaw University

2005 – award of a doctorate in philosophy, speciality – aesthetics

2004-2005 – writing thesis in the H. S. Skovoroda Institute of Philosophy of National Academy of Sciences of Ukraine,

1995 – 1992 – post-graduate course in National Academy of Sciences of Ukraine the Institute of Ethnology, speciality – history of art

1992 – 1985 — Lviv Academy of Arts.

 

PROFESSIONAL APPOINTMENT

September 2009 – 2012 – post-doctoral student of habitation course (scientific consultant – prof. M. Popovich, Institute of Philosophy of Academy of Sciences of Ukraine’s director)

2003 – 2009 – Reader in history of art, theory of culture, Lviv National Ivan Franko University 

1997-2003 – Lecturer in history of culture, Kyiv National University of Culture and Arts (College of Cinema), Lviv filial

2002-2003 – University teacher of art history in Holy Spirit Seminary in Lviv and Ukrainian Catholic University;

1992-1995 – Postgraduate student, National Academy of Sciences of Ukraine’s Institute of Ethnology, Department of History of Fine Art

 

COURSES TAUGTH

History of Europe art

History of Ukrainian art

Ukrainian icon in the context of East Christian culture

History of Ukrainian sacred art

Ukrainian and world culture

Philosophy of modern art, Art of modernism,

Theory of mass-culture

 

PROFESSIONAL HONOR, AWARDS, FELLOWSHIPS

2011 – two-month research to the Jagiellonian University, Crakow

2009– one-month research scholarship to the Jagiellonian University, Crakow

2009 – research scholarship in Institute of History of Art in Stefan Wyshinski University in Warsaw (tutor – prof. S. Kobielus)

2007 – research fellowship at Gonville and Caius College (University of Cambridge)

2006 – one-month study visit to University of Warsaw

2005 – research scholarship in University of Warsaw